Патріотичне виховання

Нині, у непростих умовах утвердження загальнонаціональної свідомості, як ніколи, гостро набуло актуальності виховання громадянина-патріота, відповідального за розквіт і добробут своєї країни.

Формування основ громадянської свідомості вихованців – один із найважливіших напрямів роботи наших дошкільних навчальних закладів. Отже, патріотизм – найбільший прояв духовного світу людини.

Василь Сухомлинський писав: «Сила духу починається з віри в моральні святині Вітчизни, народу. Людина, яка ні в що не вірить, не може бути ні духовно, ні морально чистою, ні мужньою».

Дитина не має страждати від того, що період її дитинства припав на час державних проблем і суспільної розгубленості, отже, потрібно:

- виховувати у дітей упевненість у тому, що живуть вони у найкращій країні світу;

- формувати самостійність, дисциплінованість, уміння орієнтуватися у своїх правах та обов’язках, миролюбність, здатність відповідати за свої вчинки та їх наслідки, небайдуже ставитися до того, що відбувається навколо;

- пояснювати дітям, що ми – українці – гарний, роботящий, талановитий народ. У нас чудова природа, родючі землі, маємо вільну, незалежну державу. Щоправда, вона молода, тож не все виходить так, як хотілося б. але нам є чим пишатися і за що любити Батьківщину;

- продовжувати традиції, зокрема побратимства, почуття міцної держави, любові до Батьківщини, традиції запорізького козацтва. « Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинність ісправлять» - говорить Іван Котляревський у своїй « Енеїді» (приклади: Велика Вітчизняна війна, Бабин Яр, битва за Дніпро, за Київ, Полтаву, Чорнобильська трагедія – це біди нашого покоління).

Дітям треба наводити приклади героїзму та самопожертви українців – їх обов’язково мають знати наші діти. Слід запрошувати ветеранів війни, учасників ліквідації АЄС тощо.

- створювати умови для формування моральних основ почуття патріотизму як загальнолюдської цінності – любові до своєї сім’ї, дошкільного закладу, рідного краю, Батьківщини, людей різних національностей, що їх населяють;

- зацікавити дітей історією їхніх родин, дитячого садка, міста, села;

- надавати належної уваги мовному питанню. Лагідне спілкування, теплі й добрі слова, звернені не лише до дитини, а й до дорослих у присутності малюка, сприятимуть позитивному сприйняттю думки, яку хоче передати мовець. Через красу, а не примус, слід долучати малюків до мовного багатства народу. Мовлення дорослих має бути інколи урочистим, піднесеним. Частіше у нашому буденному спілкування мають звучати такі слова, як Батьківщина, Совість, Гідність, обов’язок, Свобода, Доброта;

-  виховувати у дітей шану до державних символів – Державного прапора, урочистого слухання Гімну. Але робота з державною атрибутикою не буде ефективною, якщо вестиметься формально і не лягатиме на підготовлений ґрунт поваги й любові до Батьківщини, високих моральних якостей у дитини;

-  виховувати у дітей соціальну компетентність – не прагнення до лідерства (підкорити собі інших), а здатність враховувати реалії життя: через гру пізнавати світ, набувати знань, навчитися житини серед людей, засвоювати правила співжиття, долати суперечності, формувати партнерські стосунки між дітьми;

-  плідно співпрацювати з родинами з усіх питань, про які вже йшлося. З ініціативи педагогів під час відпусток і відпочинку з дітьми – відвідувати історичні місця, робити цікаві фотографії міст і сіл, інших країн, де побували діти з батьками.